30.3.15

UPPER SVANETI. PART 2


Усю ніч ллє як з відра. На ранок у нас заплановано брід і ми наперед тішимось майбутнім запливом ) Швидше за все рівень води достатньо піднявся за ніч, тому можна почекати зайву годину, доки припиниться дощ. Після сніданку підбираємось до місця броду. Ріку переходимо в сандалях традиційно підспівуючи "Марусю". Потік не такий потужний, як ми думали, тому найбільшою неприємністю були відмерзлі кінцівки без надії на відігрів під теплими сонячними променями. Дощ продовжує накрапати і ми, не зупиняючись, крокуємо в бік перевалу. Нарешті дійшли. Гори навколо окуті туманом і де-не-де починає проглядати сонце. Крізь туман видніє Адіші. Краєвиди з перевалу Чхунтієрі просто чудові. На пальнику робимо чай, знимкуємо і починаємо спуск в долину. На спуску нас знову наздоганяє дощ, але нам вже не так страшно, бо ми ще не встигли просушитися. Спускаємось до дороги в бік закинутого поселення Халде і обідаємо. Визирає сонце і нарешті ми трохи просушуємося. Стати на нічліг планували не доходячи до Іпралі, але віднайти місце під намет виявилось досить складним завданням. Проходимо закинуте село Халде. Рівних ділянок дорогою майже не трапляється, ледве віднайшли більш менш рівне місце понад дорогою, але з коровою, що весь вечір не зводила з нас очей)
Наступного ранку спустились в Іпралі. Купили там сулгуні, хліба й цукру у місцевих і попрямували у бік Ушгулі. Дорогою натрапили на джип з парою грузинів, що зранечку попивали пиво, і які запропонували підвезти нас до Ушгулі. Чимчикувати добрий десяток кілометрів дорогою без краєвидів не дуже хотілося, тому після того, як ми вдвічі збили ціну, наші наплічники були завантажені в машину і ми помчали. Вивантажили нас майже за Ушгулі прямо на стежці до льодовика Шхари. Лишилося в запасі більше половини дня, тому ми вирішили десь поставити табір і сходити радіально вздовж річки Інгурі до льодовика. І хоча грузини дуже слідкують за порядком в туристичних місцях і про випадки крадіжок ми не чули, але все одно вирішили перестрахуватися і поставити табір десь у віддаленому місці. Тим більше йти до Шхари з наплічниками не хотілося. І тут Дімулі прийшла в голову геніальна думка – перейти ріку (а течія там відносно потужна) і поставити намет на іншому березі. При цьому треба зрозуміти, що ночувати на цьому місці ми планували дві ночі і в сумі переходити річку треба було 6 разів. Ушгулі, здається, найпопулярніше туристичне місце в Сванетії. Стежкою в бік Шхари весь час мігрують туристи та місцеві грузини, що працюють на навколишніх полях. І щоразу, як ми знову ж таки під "Марусю" починали переходити ріку, на протилежному березі зупинялися люди і з нерозумінням в очах слідкували за цим дійством).
Швиденько пообідавши, вдруге подолали ріку і висунулися в бік Шхари. Чим ближче ми наближалися до ГКХ, тим більше його затягувало післяобідніми хмарами. Врешті ми вирішили, що краєвидами насолодитися не вдасться, і повернули трохи раніше кінцевої точки треку.
Тут варто згадати ще про грузинських собак і як важко позбутися цих причеп. Варто були лише вийти з машини, як до нас причепився пес. На шляху до Шхари їх стало вже три і вони весь час плуталися під ногами і ніяк не хотіли від нас відчепитися, що б ми не робили. Єдиною надією була ріка, яка розділяла стежку і наш табір. Але і вона не стала перешкодою. Один пес таки зміг подолати ріку і продовжив нам набридати.

Наступного дня прокинулися о шостій, щоб вийти до настання спеки і підкорити безіменний пагорб висотою 3000 м, з я кого мали відкриватися неймовірні краєвиди. Пес вночі перекочував у тамбур намету і зранку відмовився його залишати. Нехай лишається сторожем (подумали ми). Вкотре форсували ріку і, перевзувшись, почали підйом. За годину стежка закінчилася і ми згідно треку почали пробиратися заростями дуже смачної чорниці, різнотрав’я і рододендронів. Схил ставав дедалі крутішим і ми сподівалися, що нагорі нас чекає нагорода у вигляді божественних пейзажів, заради яких ми деремося крізь ці зарості ) За декілька годин ми таки вибрались на гребінь і вирішили влаштувати обід. На небі традиційно акумулювалися хмари, тому найзаповітншіші вершини ми так і не побачили. З боку Шхари вже почало гриміти і здоровий глузд підказував нам, що краще поспішити з поверненням, адже в перспективі нас чекав довгий крутий спуск з заростями мокрої трави.
Цього разу на пагорб з нами ходили дві собаки. Не знаю, на що вони сподівались, але врешті решт гризли разом з нами чорниці. Після повернення ми виявили, що нас сторож зник і дуже зраділи. Але зарано. Натомість отримали нового собаку, що за пів години виповз з води, залишивши свого друга на іншому березі.

Сьогодні у нас за планом підйом на перевал Латпарі і ночівля на одному з озер на хребті. В Ушгулі припаслися сулгуні, лавашем і цибулею в подарунок. Наш новий пес побачив велику групу туристиів біля села почимчикував до них і ми з полегшенням зітхнули. Але знову ж таки зарано. В селі нас узрів наш перший пес і знову прилип до нас. Ми cпробували усі можливі методи, включаючи скочування собаки схилом вниз, але справа закінчилися тим, що він переслідував нас кількастами метрами позаду, ховаючись у кущах.
Одразу за Ушгулі починається стежка нагору. День сьогодні сонячний, тому незабаром стає спекотно. Обідаємо досить рано біля останнього струмка. Далі вода буде лише надвечір, тому запасаємось на добру половину дня. Після обіду за декілька переходів виходимо на хребет. Важко утримуватись від знимкування, адже навколо така краса. Проходимо перші озера, але вирішуємо йти далі. Часу до заходу сонця зовсім мало і ми пришвидшуємось, аби дістатись запланованого місця ночівлі. Нарешті знаходимо точку з озером. Єєєє. Розкладаємо намет і готуємо вечерю. Воду брали з озера, але сиру не пили. Небо чисте і це дає надію на нічну зйомку. Чекаємо, доки місяць зайде за гори і починаємо практикуватися )
P.S. Пес все ще з нами.

Зранку прямо в намет вривається чудовий світанок, але після нього стає зрозуміло, що погода сьогодні буде похмурою. Судячи зі звітів спуск в Мамі в погану погоду дещо ускладнюється, тому ми поспішаємо донизу. Стежка від озера ще трохи веде по хребту і виводить на перевал, звідки починається спуск в Мамі. Дощ трохи накрапає, але видимість поки що хороша. Знаходимо стежку і починаємо спуск. Дорога до Мамі досить затяжна. Стежка не дуже находжена зі спадами та наборами висоти, траверсами крутих схилів. Через декілька переходів виходимо до першого струмка і набираємо води. Трохи нижче стежка губиться (на карті вона теж приривається) і доводиться продиратися азимутом крізь зарості бур’янів. Бачимо щось схоже на вєшку на пагорбі справа і трек теж показує, що треба йти туди. Знаходимо стежку. Далі йде набір висоти близько 100 метрів, після чого невеликий траверс і знову спуск. В лісовій зоні ще раз губимо стежку, але врешті знаходимо і на радощах падаємо на обід. Підніматися цим шляхом зовсім не хотілося б. Дорогою зустрічи чеха, який мандрував наодинці. Він дуже зрадів нашому собаці і це була його помилка. Пес відчув цю слабкість і переметнувся до чеха. Ми зітхнули )
Ближче до вечора втомлені виходимо в Мамі і стаємо табором в заростях ожини.
Далі ми з Дімулею йдемо дізнаватися за автобус в Кутаїсі. І аж ондечки ми таки знайши відому усім гостинність братнього народу. В Мамі дуже малолюдно. Блукаючи вуличками в пошуках хоч одної живої людини натрапили на чоловіка, що приїхав з Італіі чи Іспанії відбудовувати бітьківський будинок, і чий брат виявився водієм тої самой маршрутки до Кутаїсі. Щоб з’ясувати деталі відправлення марушрутки чолов’яга відвів нас у двір до свого брата. Там нас зустріла жінка брата, яка розповіла, що маршрутка відправлятиметься о восьмій прямо з їхнього двору. Ми запитали, чи можна купити хліба, сиру і винця, на що швидко отримали все за списком. Господарі відмовилися брати грошей (вперше!), поспівчували нашій ситуації з війною і запросили ночувати до них.

Наступного ранку ми дісталися Кутаїсі, а звідти поїхали в Батумі, де провели ще два дні )


3 comments:

  1. ух,які місця хороші/рідні. Чудові фото,особливо ось це з хмаркою і з псом,що має задерте вухо,повеселив)))

    ReplyDelete
  2. This comment has been removed by the author.

    ReplyDelete